Що хорошого говорять про нас люди? Чи дійсно служба ДАІ не потрібна? А чи потрібні ми людям?
Днями я замислився: а що ж доброго говорять про очолювану мною службу люди? Та чи дійсно потрібна вона народові? На випадково постале питання підсвідомість почала давати відповіді у формі згадувань.
Першою згадкою стала розповідь знайомої, почута влітку 2005 року.
Жінка розповідала як відлітала на відпочинок закордон. Мешканка іншої області подолала великий шлях до Борисполя за кермом щойно купленої автівки. Водійський стаж її був не більшим півроку. Вона говорила, що боялася порушувати, адже на дорозі були патрулі ДПС. А от повертаючись літаком на Україну, вона дістала закладені в кишені крісел свіжі газети та прочитала новини про те, що ДАІ на дорозі більше немає. Жінка розповідала, що одразу подумала: «Ну так їм і треба». Та вже за декілька годин її охопив жах. «Я виїхала на трасу і просто була налякана», - говорила вона. «Більш досвідчені водії чоловіки їхали як їм заманеться, підрізаючи мене, порушуючи правила обгону та виїжджаючи прямо в лоб. Вже за 100 км я подумала: «Де ж Ви - працівники ДПС? Як швидко без Вас усі розслабилися!» Десь на півдорозі до дому мене «чиркнув» представницький Джип і на величезній швидкості зник. Я вийшла з машини, подивилася на подряпину і зателефонувала на «02». У відповідь почула сміх і слова: «Ви знаєте скільки з’їздів з цієї дороги? Де нам його шукати?» «А були б патрулі ДАІ – передали б по раціям», - подумала я».
Після цієї розповіді знайома сказала мені: «Знаєш, а Ви виявляється дійсно потрібні».
Тут же на згадку спала розповідь одного працівника дорожньо-патрульної служби.
«У той час коли нас розігнали, ми лише оформляли дорожньо-транспортні пригоди. Одного разу, міряючи ДТП на автодорозі державного значення, поблизу нас зупинилася вантажівка. Водій вийшов і переповнений емоціями запитав: «Хлопці, де Ви? Що ж це коїться на дорогах? Навіжені їздять як заманеться. Я 20 років за кермом на дальніх рейсах, але такого ще не бачив. А ще, ми боїмося бандитів, вони грабують фури, страшно зупинитися відпочити».
Я згадав цей час. Дійсно, тодішні міліцейські зведення викликали шок. Організовані групи злочинців просто на ходу відкривали причепи і перевантажували грузи у машину, що рухалася позаду. Водії часто бачили, що відбувається, але боялися зупинитися, щоб не поплатитися життям.
І знову подумки повертаюся до 2005 року. Я став свідком такої ДТП: водій – заможній чоловік віз дружину та двох дітей на вікенд у столицю. Спідометр і впевненість у власних силах зашкалювали, але секунда відвернутої уваги – і машина в кюветі. А далі – пекло. Ніякий закон не покарає так, як покарав себе той чоловік. Дружина та молодше дитя загинули на місці. Коли приїхали працівники ДАІ, водій з нервовим зривом почепився на чоловіка у формі та надривно кричав: «Чому Ви мене не зупинили?».
Після цих згадок, я вкотре переконався у профілактичній ролі присутності працівників ДАІ на автошляхах.
А потім на думку прийшли листи з подяками, які не так вже й рідко надходять на адресу Департаменту та мою особисту сторінку в соцмережі «Facebook». Їх зміст досить різний: одні дякують за розшуканий транспортний засіб, інші – за сприяння у встановленні конче необхідного дорожнього знаку, або за те, що працівники Державтоінспекції привели до тями безвідповідальних водіїв маршруток, які влаштовували перегони просто на зупинках громадського транспорту…
Одного разу був і зовсім незвичайний лист. Чоловік дякував працівникам ДАІ за вчасно надану екстрену допомогу. Він із маленького села віз до лікарні дружину, в якої передчасно почалися пологи, але старенькі Жигулі вийшли з ладу. «Ніколи в житті я не був так радий бачити патрульку ДАІ», - писав чоловік. Інспектори хутко довезли породіллю до районної лікарні, а вдячності батька не було меж.
Далі мені згадалися щасливі очі дітей на фотографіях, які присилають інспектори з профілактичної роботи з регіонів. Ви маєте змогу побачити їх на офіційному сайті ДДАІ. Діти щиро радіють, коли люди у формі приходять вчити їх Правилам дорожнього руху, проводять конкурси і вікторини, дарують символічні подарунки або запрошують до себе на дитячі майданчики, де влаштовують їм справжнє свято.
Під час особистого прийому я спілкуюся з різними людьми. Хтось скаржиться, хтось просить надати роз’яснення з питань, що цікавлять, а от одна бабуся прийшла просто сказати: «Які ж ваші інспектори молодці! Влітку асфальт плавиться, а взимку морози нестерпні, а вони завжди на посту.»
Такі прості, але водночас щирі слова дають наснагу стійко переносити усі труднощі служби чи то в центрі Києва, чи в зоні АТО.
Закінчуючи свої роздуми, я вкотре подумав: гармонійними стосунки міліції з народом будуть лише тоді, коли повага один до одного буде з обох сторін.
Начальник ДДАІ МВС України
Анатолій Сіренко
Першою згадкою стала розповідь знайомої, почута влітку 2005 року.
Жінка розповідала як відлітала на відпочинок закордон. Мешканка іншої області подолала великий шлях до Борисполя за кермом щойно купленої автівки. Водійський стаж її був не більшим півроку. Вона говорила, що боялася порушувати, адже на дорозі були патрулі ДПС. А от повертаючись літаком на Україну, вона дістала закладені в кишені крісел свіжі газети та прочитала новини про те, що ДАІ на дорозі більше немає. Жінка розповідала, що одразу подумала: «Ну так їм і треба». Та вже за декілька годин її охопив жах. «Я виїхала на трасу і просто була налякана», - говорила вона. «Більш досвідчені водії чоловіки їхали як їм заманеться, підрізаючи мене, порушуючи правила обгону та виїжджаючи прямо в лоб. Вже за 100 км я подумала: «Де ж Ви - працівники ДПС? Як швидко без Вас усі розслабилися!» Десь на півдорозі до дому мене «чиркнув» представницький Джип і на величезній швидкості зник. Я вийшла з машини, подивилася на подряпину і зателефонувала на «02». У відповідь почула сміх і слова: «Ви знаєте скільки з’їздів з цієї дороги? Де нам його шукати?» «А були б патрулі ДАІ – передали б по раціям», - подумала я».
Після цієї розповіді знайома сказала мені: «Знаєш, а Ви виявляється дійсно потрібні».
Тут же на згадку спала розповідь одного працівника дорожньо-патрульної служби.
«У той час коли нас розігнали, ми лише оформляли дорожньо-транспортні пригоди. Одного разу, міряючи ДТП на автодорозі державного значення, поблизу нас зупинилася вантажівка. Водій вийшов і переповнений емоціями запитав: «Хлопці, де Ви? Що ж це коїться на дорогах? Навіжені їздять як заманеться. Я 20 років за кермом на дальніх рейсах, але такого ще не бачив. А ще, ми боїмося бандитів, вони грабують фури, страшно зупинитися відпочити».
Я згадав цей час. Дійсно, тодішні міліцейські зведення викликали шок. Організовані групи злочинців просто на ходу відкривали причепи і перевантажували грузи у машину, що рухалася позаду. Водії часто бачили, що відбувається, але боялися зупинитися, щоб не поплатитися життям.
І знову подумки повертаюся до 2005 року. Я став свідком такої ДТП: водій – заможній чоловік віз дружину та двох дітей на вікенд у столицю. Спідометр і впевненість у власних силах зашкалювали, але секунда відвернутої уваги – і машина в кюветі. А далі – пекло. Ніякий закон не покарає так, як покарав себе той чоловік. Дружина та молодше дитя загинули на місці. Коли приїхали працівники ДАІ, водій з нервовим зривом почепився на чоловіка у формі та надривно кричав: «Чому Ви мене не зупинили?».
Після цих згадок, я вкотре переконався у профілактичній ролі присутності працівників ДАІ на автошляхах.
А потім на думку прийшли листи з подяками, які не так вже й рідко надходять на адресу Департаменту та мою особисту сторінку в соцмережі «Facebook». Їх зміст досить різний: одні дякують за розшуканий транспортний засіб, інші – за сприяння у встановленні конче необхідного дорожнього знаку, або за те, що працівники Державтоінспекції привели до тями безвідповідальних водіїв маршруток, які влаштовували перегони просто на зупинках громадського транспорту…
Одного разу був і зовсім незвичайний лист. Чоловік дякував працівникам ДАІ за вчасно надану екстрену допомогу. Він із маленького села віз до лікарні дружину, в якої передчасно почалися пологи, але старенькі Жигулі вийшли з ладу. «Ніколи в житті я не був так радий бачити патрульку ДАІ», - писав чоловік. Інспектори хутко довезли породіллю до районної лікарні, а вдячності батька не було меж.
Далі мені згадалися щасливі очі дітей на фотографіях, які присилають інспектори з профілактичної роботи з регіонів. Ви маєте змогу побачити їх на офіційному сайті ДДАІ. Діти щиро радіють, коли люди у формі приходять вчити їх Правилам дорожнього руху, проводять конкурси і вікторини, дарують символічні подарунки або запрошують до себе на дитячі майданчики, де влаштовують їм справжнє свято.
Під час особистого прийому я спілкуюся з різними людьми. Хтось скаржиться, хтось просить надати роз’яснення з питань, що цікавлять, а от одна бабуся прийшла просто сказати: «Які ж ваші інспектори молодці! Влітку асфальт плавиться, а взимку морози нестерпні, а вони завжди на посту.»
Такі прості, але водночас щирі слова дають наснагу стійко переносити усі труднощі служби чи то в центрі Києва, чи в зоні АТО.
Закінчуючи свої роздуми, я вкотре подумав: гармонійними стосунки міліції з народом будуть лише тоді, коли повага один до одного буде з обох сторін.
Начальник ДДАІ МВС України
Анатолій Сіренко
Комментариев нет:
Отправить комментарий